среда, декабря 26

Знайомтесь: Енциклопедія історії та культури Карпатських русинів

У фондах нашої бібліотеки з'явилося нове ґрунтовне видання –   перша  енциклопедія, присвячена історичному минулому та культурі карпаторусинів усіх країн, де вони мешкають.
Русини – відомі  також  як  карпаторусини, карпаторосси,  карпатоукраїнці,  лемки,  руснаки, рутени та угорські русини – є слов’янським народом,  що  мешкає в  Центральній Європі. Їх батьківщина, Карпатська Русь, відповідно до нинішніх кордонів, розташована в  чотирьох країнах:  Польщі,  Словаччині,  Україні  та  Румунії.
Карпатська Русь являє собою компактну територію, де традиційно більшість населення становили карпаторусини. Інші назви, що вживалися (і вживатимуться в даній Енциклопедії) на означення населених русинами земель у різних частинах Карпатської Русі є: Лемківщина у Польщі, Пряшівщина у Словаччині, Підкарпатська Русь в Україні та Марамуреш в Румунії. Існує також кілька компактних русинських поселень – у нинішній північно-східній  Угорщині  та  в області Воєводина  в Сербії, громади  іммігрантів  та  їх нащадків в Чехії, Канаді та найбільше – у США.
Карпаторусини ніколи не мали власної самостійної держави, і уряди країн, які ними правили, нерідко ігнорували або намагалися активно придушити  їх  культурно-історичну  традицію.
Наприклад,  у 2-й  пол. 20 ст.  Карпатська  Русь перебувала  під  владою  комуністичних  держав (СРСР,  Польщі,  Чехословаччини),  які  заборонили  саме  вживання  етноніму « русин»  і  відмовлялися визнати  карпаторусинів як  окремий народ.  У  цей  період (1945–1989) насаджувані державою ідеологічні настанови  у  цих  країнах унеможливлювали об’єктивне дослідження і намагалися викоренити пам’ять про ті аспекти історії та культури карпаторусинів, які не узгоджувалися з комуністичною доктриною. Частиною цієї ідеології була ідентифікація карпаторусинів як українців. Подібний підхід до проблеми було прийнято  по  Другій  світовій  війні  в  країнах, де мешкали карпаторусини,  а  також  по всьому світу. Тому більшість авторів на Заході не намагалися полемізувати зі своїми опонентами в комуністичних Чехословаччині, Польщі, Угорщині  чи Радянському Союзі, тому карпаторусинів ідентифікували як українців, їх культурна спадщина  також  вважалася  українською,  а  особи, організації  чи  публікації,  що  не  підтримували українську національну орієнтацію, загалом замовчувалися.
Дана енциклопедія є, зокрема, намаганням  виправити  втрату  історичної пам’яті та  досвіду  самими  карпаторусинами,  а  також заповнити лакуни, що виявляються в літературі, присвяченій цьому народові, яка вийшла в світ протягом останнього півстоліття.
Через те що карпаторусини були бездержавним народом – у сенсі, що вони ніколи не мали власної  національної  держави  з  чітко  окресленими кордонами, – перша проблема, яка постає  перед  укладачами  Енциклопедії,  подібної до  нашої, є  дефініція  предмета  та параметрів.
Як  можемо  переконатися,  читаючи  відповідне гасло, термін «Карпатська Русь» вживався культурними та політичними діячами щонайменше з середини 19 ст. Пізніше Карпатська Русь почала означати землю по обидва боки Карпат, де на початку 20 ст. карпаторусини становили більшість населення.  Оскільки  назва «русин» вживається східними  слов’янами,  що  мешкають  поза  межами  Карпатського  регіону,  виникає  необхідність пояснити, чому Карпатська Русь описується таким чином в Енциклопедії. Це пояснення, яке  фактично  служить  концеп туальною  засадою всієї Енциклопедії, можемо знайти в гаслі  «Енциклопедія  історії  та  культури  карпатських русинів» містить 1119 гасел, що подаються в алфавітному порядку. Більше ніж половину з  них  присвячено окремим  особам (665), після чого йдуть гасла про релігійні та світські інституції (136), періодичні видання (67) та політичні партії (10). Інший тип гасел присвячено   географічним регіонам, історичним подіям та народам (національностям), які взаємодіяли з карпаторусинами протягом історії. Нарешті, 18 гасел подають більш синтетичний та інтерпретативний підхід до таких предметів як археологія, архітектура, мистецтво (малярство та скульптура), кіно, комунізм,  етнографія,  генеалогія,  географія  та економіка, історіографія, історія, Інтернет, мова, мовне  питання,  література,  література – ранні рукописи,  націоналізм, друкарство та видавнича справа, радіо і телебачення. В енциклопедії зроблено спробу подати збалансований та адекватний опис усіх частин Карпатської Русі та тих країн, де мешкають русини. Оскільки за територією  та кількістю  населення  найбільшою  землею  Карпатської  Русі є Підкарпатська  Русь,  їй присвячено найбільше гасел енциклопедії, після чого йдуть гасла про Пряшівщину, Лемківщину, США, Воєводину та інші землі, населені русинами.
Вона  повинна  служити  дослідницьким  інструментом для фахівців з карпаторусинських досліджень, а також для ознайомлення широкого загалу з одним із багатьох народів Центральної та Східної Європи. Енциклопедія також може бути дороговказом  для  осіб,  що  бажають  отримати докладну інформацію про історію східних регіонів Австро-Угорської монархії та різних держав, що прийшли їй на зміну, правлячи карпатським регіоном  в 20 ст.:  Чехословаччини,  Cловаччини,  Польщі,  Угорщини,  Радянського  Союзу  та України.

До речі, дуже цікава історія того, як даний примірник потрапив до нас у бібліотеку. Він - один із двохсот примірників, який придбав для безкоштовного поширенняв Україні та за її межами відомий канадський філантроп карпаторусинського походження Стівен Чепа в пам`ять про своїх рідних та близьких, які в пошуках праці опинилися в Америці.

суббота, декабря 8

Чи знаєте Ви, кого називають "українським Дюма"?

"Український Дюма" - це Іван Корсак автор восьми історичних романів, присвячених   В'ячеславові   Липинському   («Діти Яфета»), Модесту Левицькому («Тиха правда Мо-деста Левицького»), Міхалові Чайковському («Ота­ман Чайка») та іншим славним борцям за Українську державу. Книжки побачили світ у серії «Українська Кліо» видавництва «Ярославів Вал».

Письменників назвали «золотими»


24 листопада в розкішній бальній залі нового гранд-отелю «Баіптюпі» у Києві відбулася непересічна літературна подія: вручення письменникам-стотисячникам нової відзнаки.
Серед запрошених гостей були як ві­домі літератори, так і дипломатичні представники, знані політики, зірки опери та естради, представники бізнесу та видавничої справи. Ось лише ті, хто вручав нагороди: перший президент України Леонід Кравчук, академік Микола Жулинський, нащадок роду українських промисловців і меценатів Терещенків Мішель Терещенко, екс-прем'єр-міністр Юрій Єхануров, про­фесор, член Римського клубу, громадський діяч Богдан Гаврилишин, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистриць-кий, телеведуча Анна Гомонай, посол Голландії Пітер Ян Волтерс, посол Австрії Вольф Дітріх Хайм, перший
секретар і керівник відділу з питань культури та освіти посольства Ні­меччини Дірк Лехельт, директор Польського інституту в Києві Ярослав Годун, відомий музикант Олег Скрипка.
Вели дійство разом із народним ар­тистом України Олексієм Богдановичем засновники цієї нагороди – відомі «золо-токоронаційні» люди Тетяна та Юрій Логуші.
А тепер про тих, кого удостоїли нагороди. Назвемо всю «золоту» двадцятку. Першим із рук Леоніда Кравчука відзнаку отримав Юрій Мушкетик.
Також серед нагороджених – Юрій Винничук, Мирослав Дочинець, Сергій Жадан, Ліна Костенко (замість неї от­римав нагороду видавець її творів Іван Малкович), Андрій Кокотюха, Андрій Курков, Марія Матіос, Ірен Роздобудько, Василь Шкляр, Оксана Забужко, Всеволод Нестайко, Лада Лузіна, Олег Чорногуз, Люко Дашвар (Ірина Чернова), Наталія Гавриленко (Симона Вілар), Міла Іванцова, Іван Білик, Юрій Логвин, Анатолій Дімаров.
Варто уточнити, що відзнаку «Золо­тий письменник України» вручали письменникам-романістам, чиї твори здобули широке визнання читачів, про що свідчать наклади їхніх книжок, які су­марно перевищують 100 тисяч примір­ників, виданих у формі паперової книжки за період від початку 2000 року до теперішнього часу. Заснування нової золотої відзнаки справді «символізує новий етап розквіту української літера­тури»,, як зазначив один" із почесних гос­тей, і доводить, що наших прозаїків є за що вшановувати! Навіть якщо хтось ба­чить цей список інакшим...