Powered By Blogger

среда, мая 25

Фемінні моделі гендерної ідентифікації в романах Василя Слапчука

Фемінні моделі гендерної ідентифікації в романах Василя Слапчука

Оксана Єременко,

Стаття присвячена аналізові моделей конструювання гендерної ідентичності жінки за романами "Дикі квіти", "Жінка зі снігу" та "Сліпий дощ" Василя Слапчука, одного з найяскравіших представників сучасної української прози.
Ключові слова: гендер, гендерна ідентичність, моделі гендерної ідентифікації.
Кінець XX – початок XXI століття в українському суспільстві відзначився "істотними зрушеннями сто­совно ролі й місця жінки, яка прагнула до самореалізації, активної – і не лише на папері – участі в усіх сферах життя, навіть тих, які раніше були переважно прерогативою чоловіків (політика, державне управління)". В Україні сформувався жіночий рух, з'явилася значна кількість жіночих організацій та ініціатив: екологічних, правозахисних, політичних тощо (М. Богачевська-Хом'як уже в 1998 році нараховувала їх понад триста). Високоосвічена жіноча еліта активно вносила власне світобачення у сфери філософії, науки, культури.
Поява нових перспектив для особистісної самореалізації зумовила формування широкого спектру фемінних моделей конструювання тендерної ідентич­ності, під якою розуміють "сукупність соціальних уяв­лень щодо функцій, ролі, ознак та якостей статевих особливостей людини через сприйняття та ототожнен­ня свого себе з конкретною системою колективних уявлень". Українська жінка, якій досі відводила­ся роль "автомата", що одночасно забезпечував рен­табельність агропромислового комплексу та вів до­машнє господарство, дбаючи про чоловіка, дітей та численних родичів, нарешті отримала простір для са­мовираження.
Проблема пошуків нової концепції жіночої особис­тості знайшла своє відображення в сучасній ук­раїнській прозі, зокрема у творах В. Слапчука – поета, літературного критика, лауреата Шевченківської премії 2003 року та одного з найоригінальніших пред­ставників новітньої вітчизняної літератури.

Вивченням особливостей сучасної прози, зокре­ма, її жіночої проблематики, займалися такі науковці: Б. Бігун, Т. Гундорова, Н. Зборовська, С. Павличко, М. Рябчук, Г. Сиваченко, І. Старовойт, Р. Харчук та ін. Проте, незважаючи на наявність великої кількості на­укових праць, у цій галузі літературознавства досі за­лишаються лакуни, серед яких особливої уваги потре­бує необхідність грунтовного ддослідження особливостей рецепції притаманних жінці рис фемінності й маскулінності в художньому дискурсі ро­маністики В. Слапчука, визначення моделей становлення гендерної ідентичності особистості жінки.
Метою нашої статті став аналіз загальних схем формування фемінної парадигми світобачення за ро­манами В. Слапчука "Дикі квіти", "Жінка зі снігу" та "Сліпий дощ".
Щоб реалізувати означену мету, було поставлено такі завдання:
-   виокремити фемінні моделі тендерної іден­тифікації в романах В. Слапчука;
- з'ясувати визначальні риси моделей конструю­вання фемінної парадигми світобачення.
У романах "Дикі квіти", "Жінка зі снігу" та "Сліпий дощ" представлено різні зразки формування фемінної парадигми світовідчуття, на основі котрих, на нашу думку, можна виокремити дві основні синкретичні ро­льові моделі конструювання тендерної ідентичності жінки відповідно до спрямування ціннісних орієнтацій на створення родини чи особистісну самореалізацію поза межами останньої: Берегиня та Хижачка.
Попри очевидну еклектичність образу Берегині, що містить фрагменти архаїчних поганських вірувань у Ве­лику Матір-Землю, елементи матріархатного міфу, християнського марийського культу, а також фольклорні мотиви та риси літературних персонажів, він роз­глядається як іманентний, одвічний (позачасовий і позаісторичний), бо виступає втіленням осердя жіночої ідентичності українки.

Головна смислова домінанта цієї рольової моделі абсолютизація жіночих репродуктивних функцій. О. Кісь зазначає: "Есенціалістське розуміння основно­го "природного" покликання та, відповідно, пріоритетности материнської ролі жінки, властиве патріархатному дискурсові, віддзеркалене у культурологічних текстах з жіночої тематики. Вони романтизують і сакралізують образ Українки-Матері або навіть недвоз­начно вимагають материнської самопосвяти від сучас­ної українки".
У романі "Сліпий дощ" Василя Слапчука такий сакрапізований образ Берегині втілює Ніна (Катерина). Смисловою та емоційною домінантою художньої ре­цепції цього характеру є підкреслена чистота, що ме­жує зі святістю. Дівчина викликає в оточуючих благо­говіння як уособлення невинності й моральної вищості. Перед ореолом її святості навіть безжальний маніяк-убивця в подобі вовкулаки почувається беззахисним: "Яка ж вона чиста і світла! А як щемить, ниє у грудях! Правду казала відьма, така зведе зі світу, і сама про це не дізнається. Навіть дивитися на цю святість — мука, ще момент — і розірветься серце".
Особливого метафоричного значення набуває об­раз Ніни-матері. Завагітнівши внаслідок жорстокого зґвалтування, дівчина вирішує залишити дитину, попри загальний осуд і цькування навіть із боку батьків. Із ма­лям на руках вона йде із села, шукаючи кращої долі для себе й сина, котрому дає ім'я Георгій на честь апосто­ла, що поборов змія, адже молода мати вірить, що "усі чоловіки – переможці, а жінки – мучениці". Мабуть, тому Ніна як належне сприймає всі випробу­вання, що посилає їй фатум. Дитина стає для неї єди­ним сенсом життя, втіленням власного призначення як жінки, а сама вона перетворюється на шевченківську Катерину, змушену поневірятися світами. Але на­справді образ Ніни більше нагадує біблійну Марію уособлення святості материнства, абсолютизацію ре­продуктивних функцій жінки.
Знайшовши своє кохання й створивши родину, жінка ніби завершує цикл саморозвитку, переходить на найвищий ступінь становлення власної ідентичності. Це свідчить про важливість іншої невід'ємної складової образу Берегині – "ролі господині дому, опікунки ро­дини і хранительки домашнього вогнища". Ав­тор акцентує на значущості господарсько-виробничих функцій жінки і, відповідно, особливих повноваженнях та певній економічній незалежності й авторитеті госпо­дині в межах традиційного селянського господарства, що зумовлює пряму паралель до статусу жінки у су­часній українській родині.
Слід зауважити, що вищезгаданий компонент досліджуваної моделі конструювання тендерної іден­тичності передбачає поєднання в жінці як маскулінних, так і фемінних рис характеру та особливостей по­ведінки, що зумовлюється специфічною роллю дружи­ни й матері в українській родині та суспільному житті, її паритетного, а інколи й домінантного становища в сто­сунках із чоловіком. У ментальності нашого народу Бе­региня — це образ дружини та матері, "сильної, коли це необхідно, і слабкої, коли це можливо", здатної стати на захист власної родини від будь-якої зовнішньої загрози, у разі потреби перейняти на себе функції годувальника сім'ї, зберігаючи при цьому м'якість, поступливість, емоційність, притаманні фемінній парадигмі тендерної ідентифікації.
Таку синкретичність ідентифікаційної моделі Бере­гині можна простежити на прикладі образів Зіни Фе­дотівни та Лариси, що є центральними в романі "Дикі квіти". Зіна Федотівна втілює архетип жінки-матріарха, котра виконує функції голови родини й займає домінантну позицію в стосунках із чоловіком. Працюю­чи завучем у сільській школі, вона змушена проявляти риси маскулінності (екстравертивність, агресивність, незалежність тощо), які свідомо чи несвідомо перено­сить і на сферу особистісних відносин у межах сім'ї: контролює життя доньки та зятя, втручається у вихо­вання онука, нехтує думкою чоловіка, намагаючись розв'язувати будь-які проблеми, що постають перед родиною, самостійно. Зрозуміло, що така поведінка викликає невдоволення в інших членів сім'ї, проте за­галом сприймається як належна та єдино прийнятна для обраної Зіною Федотівною тендерної ролі. А от спорадичні прояви фемінності хоч і трактуються як зрозумілі, але викликають здивування й розгубленість з боку оточуючих. Наприклад, показовою є реакція маленького Степановича на сльози бабусі, котру він уперше бачить слабкою: "Я вражений. Я б повірив, що пригоди, які підстерігають героїв у казках, можуть тра­питися зі мною в житті. Але повірити, що баба вміє пла­кати — нізащо".
Модель поведінки матері наслідує й донька Ла­риса. У власній родині вона виступає не тільки єдиним годувальником, а й беззастережним авторитетом для чоловіка й сина, своєрідним "каральним органом", рішення якого є остаточними та обов'язковими до виконання. Усі дії жінки спрямовані на збереження та зміцнення сім'ї як найвищої цінності та єдиної опори людини у ворожому до неї світі, де друзі зраджують, коханці використовують, а соціум нещадно викидає тих, хто виявляє слабкість, на узбіччя суспільного жит­тя. Проте нести тягар відповідальності за всю родину — завдання не з легких. Тому Лариса зважується на адюльтер (подружню зраду), намагаючись звільнитися від постійного тиску зобов'язань. Але зрада не прино­сить бажаного задоволення: жінка почувається Свою, "яка з'їла заборонений плід, але нічого не довідалася". І це закономірно, адже існування Берегині, об­раз якої втілює Лариса, поза сім'єю втрачає сенс. Тому головна героїня роману "Дикі квіти" знаходить втраче­ну гармонію тільки тоді, коли врешті-решт вирішує за­бути про коханця й вибачити власному чоловікові за зра­ду, аби зберегти такий необхідний для цього типу фемінної парадигми світобачення статус-кво, прибор­кавши свої почуття й бажання.
Отже, образ Берегині як типова для романів В. Слапчука схема конструювання тендерної ідентич­ності жіночих образів передбачає формування фемінної парадигми світобачення, що ґрунтується на визнанні пріоритетного значення родини як головного ціннісного орієнтира та основної сфери самореалізації жінки.
Проте простір особистісного самоствердження жінки не обмежується тільки цариною відносин усере­дині сім'ї. Усе більше й більше жінок узагалі не ототож­нюють Себе із роллю дружини й матері, надаючи пере­вагу задоволенню потреби в реалізації власного фізіологічного, інтелектуального та емоційного по­тенціалу за рахунок позиціонування себе як агресив­ного та незалежного суб'єкта ділових, суспільних і сек­суальних стосунків – Хижачки.
Генетичні витоки цієї моделі конструювання тен­дерної моделі знаходимо як у міфопоетичних образах сирен, амазонок, мавок, русалок, відьом, так і в біблійних постатях спокусниці Єви, підступної Даліли, вірної послідовниці Христа Марії Магдалини. Із поши­ренням феміністичної ідеології та руйнуванням патріархального суспільного порядку, за якого "собівартість жінки вимірювалася статусом її чоловіка", вищезгаданий тип світобачення та стерео­типів поведінки став широко розповсюдженим серед жіноцтва.
Образ Хижачки передбачає розуміння фемінності як особливого начала, що пов'язує жінку з первинним хаосом, із якого постав матеріальний світ, із природою як найвищою життєдайною силою, з глибинними плас­тами підсвідомого, а також з усіма попередніми по­коліннями жінок, їхнім досвідом і знаннями. Ця модель становлення тендерної ідентичності ґрунтується на ви­користанні своєї жіночності як інструменту для дося­гнення бажаного: завоювання статусу чи забезпечення фінансової стабільності, задоволення власного лібідо чи отримання влади тощо. Хижачка найбільше цінує власну самодостатність, тому всі її вчинки усвідомлені
й продиктовані прагненням реалізувати власні потре­би за будь-яку ціну. Світ і люди в ньому існують для та­кої жінки лише для того, щоб довершувати її власну до­сконалість.
Риси, притаманні досліджуваній рольовій моделі, втілено в образі Зоряни — головної героїні роману "Жінка зі снігу" В. Слапчука. Це неординарна дівчина з яскравим ім'ям і витонченою зовнішністю: "вузенькі рамена, тоненька й біла, наче зі слонової кістки вито­чена, шийка, темне, здається, трішки підфарбоване волосся – зібране на потилиці важким вузлом". Зірка справляє враження неземної істоти, втілення "вічної жіночності": краси, грації, мудрості й ніжності.
Проте насправді дівчина далеко не наївний ан­гел. Вона має досить грубі манери, не знає ком­плексів у сексі й прагне постійної уваги та визнання власної унікальності й значущості. Для задоволення цих потреб Зоряна використовує щиру прихильність своєї коханки Руслани, дружнє ставлення Галі й ро­мантичне захоплення Овідія, який для неї є лише інструментом самовдосконалення. Моменти інтим­ної близькості наповнюються для дівчини глибинним сенсом. "Коли ти проникаєш у мене, я відчуваю, як міняється моя внутрішня суть. У цей момент я відчу­ваю себе завершеною", – говорить Зоряна чоловікові.
Пошук відчуття завершеностіще одна визна­чальна ознака досліджуваної моделі конструювання фемінної парадигми світобачення. Адже попри показ­ну самостійність, Хижачка завжди страждає через не­можливість поєднати свою неприборкану сутність із нав'язаними суспільством стереотипними уявленнями про призначення "слабкої статі". Іншими словами, така жінка весь час відчуває в собі голос Берегині, що зму­шує її усвідомлювати власну неповноцінність через фізичну чи моральну неспроможність реалізуватися як дружина й матір.
Про це свідчить, зокрема, образ Оксани в романі "Сліпий дощ" В. Слапчука, яку автор характеризує так: "Жіноча підступність завше витончена й іскриста, не­мов шампанське в келиху, і це підносить її, цю хитрість, до рангу мистецтва. Оксану ж годі було перевершити, володіла цим хистом досконало, одне слово: відьма". Семантичне й конотативне наповнення остан­нього слова є надзвичайно глибоким: відьма — це не просто жінка, що займається окультними практиками, знається на замовляннях і зіллях, а ще й володарка особливої незбагненної сили, що дозволяє підкорювати собі волю оточуючих, зводити з глузду чоловіків й викликає шалену заздрість і неприйняття окремішності чаклунки з боку інших жінок. Усе це можна сказати про Оксану, яка змалечку навчилася отримувати те, що за­бажає: любов батьків, обожнювання чоловіків, прак­тично безмежну владу над темними силами, беззапе­речний авторитет у селі.
Жінка є цілком самодостатньою. Вона використо­вує чоловіків як сексуальні іграшки, задля забавки пе­ретворює жорстокого вбивцю на вовкулаку, безжально позбавляє життя мисливця-невдаху, що прагне знищи­ти її як втілення зла. Кожен крок Оксани виважений та усвідомлений. Навіть нібито повна залежність від Анатолія, чоловіка, який прийшов її вбити, є нічим більшим за свідоме прагнення заповнити чимось своє позбав­лене яскравих емоцій існування: "її приниження було поклонінням. Вона знайшла для себе божка. Мов язич­ниця, вибрала для себе ідола". Позицію прини­ження й покори Оксана обирає самостійно, зберігаючи таким чином незалежність та автономність як жінка й особистість.
Проте живе в Хижачці й Берегиня. Відьму постійно гнітить власна неспроможність зачати дитину, знайти продовження в чужому житті, попри квітуче здоров'я й невичерпний запас сил та енергії. Болючим для жінки є й те, що вона приносить смерть усім чоловікам, які прагнуть створити з нею родину. Але не тому, що відьма відчуває за це провину, а через те, що так і не змогла знайти собі рівню: "Вони були нічим. А я чекала володаря". Отже, матримоніальні цінності все-таки посідають значне місце навіть у цій світоглядній парадигмі становлення тендерної ідентичності.
Таким чином, образ Хижачки відповідає архетипному уявленню про  загадкову й не­збагненну жінку, що живе в собі й для себе, не визнає заборон та обмежень і все життя бореться з внутрішніми демонами, намагаючись звільнитися від влади суспільних стереотипів, що нав'язують їй певні стандарти мислення й поведінки.
Отже, у романах "Дикі квіти", "Жінка зі снігу" та "Сліпий дощ" В. Слапчука можна виокремити дві опозитивні синкретичні моделі конструювання тендерної ідентичності сучасної українки: Берегиня й Хижачка. Обидва образи є архетипними й утілюють уявлення про жінку як про мадонну й хранительку домашнього вогнища, котра поєднує в собі риси фемінності й маскулінності (Берегиня), або ж про сексуально при­вабливу й магнетичну постать, наділену незро­зумілою здатністю перетворювати дійсність за власним бажанням (Хижачка). Хоча, на перший по­гляд, вони виглядають цілковито різними, насправді ці типи фемінної парадигми світобачення відзнача­ються латентною спорідненістю, оскільки відповіда­ють двоїстості суспільної ролі жінки в сучасному світі: з одного боку – дочки, дружини й матері, які належать сімейному мікросоціуму, а з іншого – активного творця власної реальності в безмежному універсумі.

Література
1.  Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного ук­раїнського суспільства. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2002. 121 с.
2. Гендерні студії в літературознавстві: Навчальний посібник / За ред. В.Л. Погребно. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2008. – 222 с.
3.  Кісь О. Моделі конструювання гендерної ідентичности жінки в сучасній Україні / О.Кісь Незалежний культуро­логічний часопис "ї". – 2003. –  № 27. – С. 37—59.
4.  Слапчук В. Дикі квіти: Роман В. Слапчук.  К.: Факт, 2005. 296 с.
5.  Слапчук В. Жінка зі сніг. Повість / Б. Слапчук. К.: Факт, 2008.278 с.
6.  Слапчук В. Сліпий дощ: В. Слапчук.К.: Факт, 2003. 336 с.

Комментариев нет:

Отправить комментарий