Відповідь на запит читача

Якщо Вам цікавий сучасний історичний роман, звертаю Вашу увагу на два імені української літератури. 

У першу чергу хочу згадати "батька" українського бестселера, переможця літературної премії імені Шевченко 2010 року Р. Шкляра з його романом «Залишенець. Чорний ворон»: українські повстанці Холодного Яру борються проти окупаційної більшовицької влади. На головний стрижень нанизано певну кількість епізодів, в основному пов’язаних із героїчними діями лісовиків: «У Капітанівці вони ще запалили волосний виконком, перед тим забравши в його голови «громадський податок» - сто десять мільйонів совєтських рублів… По дорозі заодно підпалили ще комнезам, спровадивши його голову до небесної канцелярії…» тощо. За містичність і загадковість твору відповідають чорний ворон (у сенсі птаха), що спостерігає за подіями і все розуміє, сліпа ворожка, загадкова дівчина, яка приходить на ніч до Чорного Ворона (у сенсі людини), юродивий Варфоломій, який не гине, як не стараються безбожні москалі.

Відомий Василь Шкляр і іншими своїми творами: «Тінь сови», «Ностальгія», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана» та ін. Його називають одним із найпопулярніших письменників, а ще — «містичним» письменником. 

До речі, у Василя Шкляра багато літературних премій. Проте найулюбленіша — «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

 

 

Свій погляд на ці події 40-50-х років висловив письменник Михайло Андрусяк у своїх творах. Він є автором художньо-документальних повістей "Студені милі", "Ув'язнена скрипка", "Криваві роси сорокових", "Грані болю", "Брати грому", книжки оповідань "Біла душа", автор-упорядник книжок "Христос воскрес" і "Торба галицьких анекдотів".

Твір "Студені милі" ("Сповідь матері з покутського села") зіткано з болю та розлуки рідні та краян М.Андрусяка. Адже автор устами своєї матері Параски Левко розповідає про її страшні поневіряння у сталінських таборах, про високі моральні якості українських жінок, які навіть у найлютіших умовах тоталітарного режиму не втратили людської гідності. У своєму нарисі автор осуджує сталінізм й утверджує незламний дух народу-борця, а джерелом натхнення є рідні Верхівці, що на Городенківщині, батьки і власна сім'я. У своїх творах письменник зображає дійсних людей і справжні події, тому типізація характерів і обставин своєрідна: він не використовує засобів художнього домислу, а лише відбирає характерні, визначальні сторони відтворюваної дійсності. Своєю ж етичною і емоційною природою, глибокою мірою щирості, безпосередності й внутрішньої необхідності слова твори М.Андрусяка – багатоголосі, багатоактні сповіді, бо зіткані з багатьох доль.

У художньо-документальній повісті "Брати грому" автор устами Мирослава Симчича, оповідаючи про боротьбу УПА і поневіряння побратимів у неволі, оповідає про долю свого народу. При цьому згадується "Шевченкове: «Історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини». Звичайно, Михайло Андрусяк не перший у висвітленні даної теми як, до речі, не першою є для нього дана книжка: читач уже знає його «Студені милі», «Ув'язнену скрипку», «Грані болю», «Криваві роси 40-х». Але щоразу, торкаючись знову і знову близької йому проблеми, письменник це робить інакше, ніж інші, плекає свій світ із зовнішнього хаосу і будує його на позитивних принципах віри, надії, любові.

У творі «Брати грому» наявне постійне протистояння і протиборство двох світів — власне українського і другого, ворожого йому, що уособлює радянську тоталітарну систему, а тому він злий, пекельний, протилежний життю. Ще одна перехресна точка світів — стихія землі. Для українського типу мислення притаманна конструктивна функція стихії землі, що втілена в образі схрону, криївки. Це наявно упродовж всієї повісті. На перший погляд, перебування у схові, у землі, мінімальний життєвий простір, ніби обмежує людину, котра в ній сидить, але і залишає шлях вгору, або до ще більшого заглиблювання. Для українця в даному випадку це продовження звичайного земного світу, але в концентрованих дозах, криївка для нього — це келія для вдосконалення духу. Хоч і під землею, але не могила, а живий світ, омитий підземними водами, зігрітий людським подихом…

За трилогію «Брати вогню», «Брати грому» та «Брати просторів» Михайло Андрусяк став переможцем Народної Шевченківської премії 2009 року.